Без шансу на виживання, або нова медреформа

Без шансу на виживання, або нова медреформа

Багато в чому це пов’язано, по-перше, з відсутністю у пана міністра необхідних знань про умови та особливості надання медичної допомоги громадянам, в залежності від причин захворювань. А по-друге, з незнанням тонкощів нинішньої системи охорони здоров’я в Україні.

До цих факторів додається нерозуміння менталітету українців в питаннях медичної допомоги населенню. Також, стан економічного і соціально-політичної кризи не дає можливості отримати бюджету країни коштів, адекватних реальної вартості приватизованих об’єктів охорони здоров’я – обласних і районних лікарень, поліклінік, спеціальних медустанов (тубдиспансери, шкірвендиспансери і т.д.) і інших лікувальних закладів.

У разі спроби передачі в приватні руки медичних установ України і, зокрема, як було заявлено міністром, приватизації медичних закладів Києва, в якості пілотного експерименту, це призведе до безсумнівно трагічних наслідків для жителів столиці, особливо похилого віку, а також членів малозабезпечених сімей, з доходом, рівним мінімального прожиткового рівня. На жаль, чисельність цих людей в Києві, як і в усій Україні, досягає приблизно 65% всього міського населення. Цей показник дещо нижчий в Києві, так як це центр держави, де зосереджена найбільша кількість найбільш прибуткових і багатих підприємств, що забезпечують більш високі доходи працюючої частини населення. Якщо говорити про всіх українців, то кількість людей, що живуть на рівні мінімального прожиткового мінімуму, буде досягати приблизно 85%.

Таким чином, реформи системи охорони здоров’я, задекларовані новим, імпортованим в Україну міністром охорони здоров’я, приведуть до поступового вимирання (в результаті недоотримання або неотримання кваліфікованої медичної допомоги) основної частини 75-85% малозабезпечених українців.

Приватизація медичних установ в умовах економічної кризи, а також в умовах неефективної роботи системи контролюючих, правоохоронних та судових органів України призведе до продажу державної власності закладів охорони здоров’я, за символічну ціну, яка буде в рази занижена від реальних даних. Умовно кажучи, чергова “прихватизація” завдасть збитків державному бюджету, обчислюється мільярдами гривень і доларів.

Це буде грунтом для процвітання прихованої мегакорупції. Крім величезних економічних мінусів, найголовнішою втратою будуть життя і здоров’я, і ​​без того багатостраждального українського народу. У разі тотальної або масової “прихватизації” медичних установ Києва та України виникнуть проблеми з наданням невідкладної медичної допомоги пацієнтам з різною ургентної (гострої) патологією. Адже ніхто не пояснює нашому населенню, в якому обсязі і за чий рахунок, буде надавати допомогу приватний медичний заклад в невідкладних випадках (ДТП, розвиток гострого інфаркту міокарда або інсульту, ножових або вогнепальних поранення)? Чи не буде порушуватися клятва Гіппократа, і чи отримають перераховані вище пацієнти всю необхідну медичну допомогу? Малоймовірно, що приватні лікарні надаватимуть дорогі послуги малозабезпеченим громадянам, а також людям похилого віку або інвалідам.

Таким чином, реформування системи охорони здоров’я необхідно проводити не з наскоку, а добре продумано, прорахувавши економічну складову цього процесу, а так само, з огляду на соціально-політичну і ситуацію, що склалася в країні. Важливо відштовхуватися немає від утопічних ідей українських або іноземних чиновників, спрямованих на економію бюджету держави. Пріоритетом має стати найбільш кваліфікована, повноцінна медична допомога, спрямована на відновлення здоров’я громадян України, а також проведення профілактичних заходів, покликаних унеможливлювати високий рівень захворюваності, травматизму і смертності в країні.

Система охорони здоров’я, як і соціального захисту, повинні бути спрямовані на збільшення тривалості життя людей, підвищення народжуваності та всебічної допомоги материнству і дитинству в Україні. Тільки така реформа охорони здоров’я, я твердо переконаний, буде підтримана всіма громадянами та медичними працівниками України, інтереси яких також повинні бути захищені державою, з мотивацією лікарів для їх ефективної та результативної лікувальної практики.

Громадський діяч, академік
і Віце-президент Академії економічних наук України

А.В. Пешко

0 Понравилось?