Чи є вихід із так званої медичної реформи в Україні?

http://zhytomyrschyna.zt.ua/index.php/2016-05-04-17-27-19/2016-05-04-18-56-49/1935-chy-ie-vykhid-iz-tak-zvanoi-medychnoi-reformy-v-ukraini-dlia-dyskusii-alternatyvna-otsinka-medychnoi-reformy-v-ukraini?fbclid=IwAR1acn_Dpd5ps2m6oV4KZdvrvepcWByde5wXlJI2fefCNv6lPd4RxxpLanU

Мені, людині, яка виросла в родині лікарів, особливо боляче дивитися, як руйнується система охорони здоров’я в Україні. На жаль, мало хто з наших сучасників знає, що в 1970-ті роки в невеличке містечко на території великого Радянського Союзу приїздили численні делегації з Бельгії, Німеччини, Швеції, Японії та ряду інших капіталістичних країн для вивчення унікальної системи охорони здоров’я, яка була ефективно впроваджена в районному центрі — місті Коростишеві Житомирської області.

Лікарі з різних країн уважно вивчали досвід роботи місцевої ЦРЛ, де в цей час протягом майже 10 років працював головним лікарем мій батько Володимир Андрійович Пешко. Саме його досвід є одним з яскравих прикладів того, що наявна до 1991 року система охорони здоров’я Миколи Семашка була і є однією з найефективніших і найадаптованіших до умов України.

Система Семашка передбачала трирівневу медичну допомогу населенню, зокрема, України, тобто медична допомога була наближена до сільського населення і найвіддаленіших сіл, що були часом розташовані за 100 і більше кілометрів від центральних районних лікарень, де надавалася кваліфікована лікарська допомога. У найпервиннішій ланці медичної допомоги, до якої належать фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи) і сільські амбулаторії, надавалася або первинна медична допомога (у ФАПах), або первинна лікарська допомога. Це давало змогу швидко й своєчасно допомогти сільському жителю, що особливо важливо в умовах ургентних (екстрених і небезпечних для життя) станів, які потребують невідкладної допомоги, наприклад, при різних побутових і виробничих травмах, що супроводжуються сильною кровотечею; гострих шлунково-кишкових кровотечах, спричинених виразковою хворобою шлунка, дванадцятипалої кишки або гострих кровотечах товстого кишківника. Такої само екстреної допомоги потребують і пацієнтки з гострими кровотечами, пов’язаними із захворюваннями жіночих органів (гострі маткові кровотечі внаслідок фіброматозних змін, апоплексія яєчника тощо); невідкладні стани: гострий інфаркт міокарда, гіпертонічний криз з енцефалопатією, інсульт, гострі легеневі кровотечі й багато інших гострих патологій.

Саме своєчасність першої медичної допомоги при цих станах дає змогу зберегти життя наших людей. Первинна ланка не тільки надавала медичну допомогу, а й приймала рішення щодо транспортування таких хворих до ЦРЛ, де були умови й необхідні кадри — фахівці відповідного профілю: терапевтичного, хірургічного й гінекологічного, — котрі надавали пацієнту вже першу кваліфіковану лікарську допомогу.

Якщо лікарі первинного та вторинного рівнів під час екстреного консиліуму приймали рішення щодо необхідності надання пацієнту вузькоспеціалізованої медичної допомоги, тобто лікування в нейрохірурга, ортопеда-травматолога, торакального, абдомінального або судинного хірурга, офтальмолога, щелепно-лицьового хірурга або отоларинголога, то такого пацієнта після надання йому вторинної кваліфікованої лікарської допомоги доставляли автотранспортом або вертольотом, літаком санавіації до найближчої обласної лікарні. Саме в обласних лікарнях було відкрито вузькоспеціалізовані відділення, де працювали висококваліфіковані лікарі хірургічного профілю: нейрохірурги, торакальні, абдомінальні хірурги, травматологи, щелепно-лицьові хірурги, судинні хірурги, урологи, гінекологи та інші лікарі вузької й високої кваліфікації.

В обласних лікарнях були і є також спеціалізовані терапевтичні відділення: кардіологічне, гастроентерологічне, неврологічне, пульмонологічне та інші. Фактично саме обласні лікарні були і є тими основними центрами, де хворий міг отримати висококваліфіковану спеціалізовану медичну допомогу.

У столиці України працювали високоспеціалізовані й вузькоспеціалізовані інститути системи Академії медичних наук України, а також кафедри Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця, у яких трудилися одні з найдосвідченіших і найвисококваліфікованіших, можна сказати — унікальних фахівців у різних сферах медичної галузі. Це — Інститут кардіохірургії імені М.М.Амосова, Інститут хірургії імені академіка О.О.Шалімова, Інститут геронтології, Інститут ендокринології, Інститут нефрології, Інститут урології, Інститут пульмонології, Інститут педіатрії, акушерства і гінекології (ПАГ) та інші. Саме в цих медичних закладах лікували пацієнтів з найскладнішими формами різних захворювань. Ці заклади було оснащено передовою на той час лабораторною та інструментальною діагностичною базою. Усе це давало змогу надавати хворим максимально повну спеціалізовану й найефективнішу медичну допомогу.

При цьому хочу звернути особливу увагу, що все це лікування надавалося громадянам нашої країни БЕЗПЛАТНО!!!

От так коротко я спробував пояснити, якою була медична допомога в Радянській Україні.

А тепер я хочу вам пояснити, що сталося з колись однією з найефективніших систем охорони здоров’я у світі. Від початку 80-их років минулого століття, коли економіка СРСР через низку об’єктивних і суб’єктивних причин почала розвалюватися, фінансування медичної галузі почало катастрофічно знижуватися. Процес розвалювання медичної галузі набув прогресуючого характеру. Основною причиною було недостатнє фінансування, розвиток тотальної корупції, падіння відповідальності й моральності нового покоління лікарів та іншого медперсоналу. Усе це відбувається протягом останніх 27 років. Але із приходом до управління медгалуззю людей, зовсім професійно не підготовлених, як це було з міністрами охорони здоров’я України (грузин О.Квіташвілі, американка із середньою медичною освітою У.Супрун), медична галузь України почала розвалюватися на очах. Тому в середньостатистичного українця склалося нав’язане проамериканськими «кадрами» враження, що наявна в Україні система охорони здоров’я — неефективна і недієздатна. А насправді ці люди (які паразитують на бюджетних грошах, котрих виділяється державою більш як удвічі менше від мінімальної потреби і які розкрадаються на 70—80 відсотків, не доходячи до медичних закладів, тим паче самих пацієнтів) утілюють навмисно продуманий план повного розвалу унікальної системи охорони здоров’я, найадекватнішої для нашої країни, з урахуванням численних моментів, про які я розповім у наступній своїй статті, де я зможу дуже чітко і зрозуміло продемонструвати, що ідея створення нової системи охорони здоров’я під назвою «Страхова медицина», так звана телемедицина й анонсована урядом реформа сільської медицини — не що інше, як цілеспрямований геноцид українського народу.

Анатолій ПЕШКО,
академік і перший віце-президент Академії економічних наук України, доктор економічних наук, кандидат медичних наук.