Економічний крах України

Економічний крах України

 Экономический крах Украины

Всупереч численним заявам провладних економістів і самих членів нинішнього парламенту і уряду про те, що в України, нібито, є якесь економічне зростання в 2,5%.
(ДО РЕЧІ, передбачалося зростання в 3,2%).

Насправді, українська економіка поступально і неухильно рухається у прірву.

Численні кредити МВФ і Світового банку не тільки не покращують ситуацію в економіці, а навпаки, сприяють пролонгації перебування при владі абсолютно непрофесійних авантюристів, які грабували і продовжують грабувати український народ. На жаль, в оточенні новообраного президента теж не спостерігається високопрофесійних економістів, чесних і відповідальних фахівців, які мають за плечима досвід ефективного управління якими-небудь серйозними підприємствами реального сектора економіки. Ще раз звертаю увагу, Україні потрібні професіонали, реально знають різні види як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. Нам не потрібні економісти – теоретики», які люблять віртуально міркувати про економіку і які вже на практиці, що займають вищі посадові пости в державі, показали свою неспроможність, як ефективні керівники, які знають реальне виробництво, і що володіють талантом підняти це вже наполовину, а інколи й повністю розвалене підприємство . Я маю на увазі таких економістів, як Пинзеник, Лановий, Черняк і їм подібні економісти-утопісти.

Проблеми України набагато серйозніші, ніж це намагається представити нинішня влада.

-по-перше: в країні, практично, розвалені всі промислові, і особливо машинобудівні підприємства. Десь на рівні 40-60% їх виробничої потужності працюють металургійні підприємства, а також гірничо-збагачувальна галузь. Причому, 60% продукції Гзк продається на експорт, а не на українські металургійні підприємства. Це не тільки збитково для країни, але це яскраво демонструє факт того, що на металургійних підприємствах України працюють не більше 40-50 % їх потужностей. Інша частина виробництва просто зруйнована. І це при тому, що на світовому ринку зберігається попит на дешеву українську металургійну продукцію. Українська металургія виживає не за рахунок високої ефективності роботи, не за рахунок модернізованих підприємств і виробництва високоякісної і високорентабельної продукції, а лише завдяки тимчасової, але сприятливій кон’юнктурі на зовнішніх ринках країн, що розвиваються.

по-друге: українське машинобудування знаходиться в стані хворого реанімаційного відділення, що знаходиться на штучному диханні. Відносно стабільна ситуація на підприємствах, що виробляють машинобудівну продукцію військового призначення, український автопром практично не функціонує. Сільськогосподарське машинобудування, по суті справи, зводиться до існування чотирьох підприємств – Бердянський завод сільгоспмашинобудування, який виробляє лише жатки різного призначення та іншу дрібну й малотехнологичную продукцію для імпортних комбайнів. На жаль, українські комбайни в Україні не виробляються. У жалюгідному стані знаходиться Харківський тракторний завод (ХТЗ). Він випускає невеликі партії тракторів 1 і 2 класу потужності. Є спроби виробництва тракторів 3 класу. Але якість цієї продукції дуже низька через використання, в основному, китайських комплектуючих, тому що вітчизняні підприємства-суміжники практично всі знищені. Спроби виробництва причіпний сільгосптехніки, на жаль, невисокої якості роблять Одеський завод сільгоспмашинобудування і Богуславський машинобудівний завод, що виробляє середні за якістю причіпні обприскувачі та іншу дрібну сільгосптехніку. Ми бачимо, що так звана аграрна Україна, по суті справи, позбавлена найважливішого компонента агровиробництва, а саме, сільськогосподарського машинобудування. Розвинена в радянські роки галузь українського літакобудування повністю розграбована і розвалена. На руїнах вітчизняних авіапідприємств робляться спроби виробництва нових військово-транспортних літаків.

Українське ракетобудування реально розграбоване і розвалене. У цій галузі американські та інші західні компанії просто висмоктують інтелектуальний потенціал (українських інженерів) та інших наукових співробітників найвищого рівня підготовки.

-по-третє: українська енергетика знаходиться на межі розвалу і повної зупинки. Це видно по плачевного стану підприємств ТЕЦ, а ще більш жахливий стан АЕС , де з 15 енергоблоків всіх п’яти АЕС України одинадцять енергоблоків повністю виробили свій ресурс і потребують або реконструкції, причому вартість реконструкції одного енергоблоку 300-500 млн. доларів, або виведенні з експлуатації та закриття старих енергоблоків (вартість закриття одного енергоблоку 500 млн. доларів) , або у будівництві нових енергоблоків (вартість одного енергоблоку 5 млрд. доларів). Як ми бачимо, при самому бюджетному варіанті експлуатації атомної енергетики, на реконструкцію вже відпрацювали свій ресурс енергоблоків, необхідно 5,5 млрд. доларів. разі закриття старих і будівництва нових енергоблоків, Україні необхідно 60, 5 млрд. доларів.

На гідроелектростанціях ситуація не менш плачевна. В аварійному стані знаходяться більшість побудованих ще в період активної радянської індустріалізації ГЕС. Особливо гостро стоїть питання про необхідність термінового ремонту греблі Дніпровської ГЕС, хоча ознаки руйнування і ризик прориву гребель має місце і на інших ГЕС України. Крім Дністровської ГАЕС.

– по-четверте: стан агропромислового виробництва вже перейшло з стану занепаду в процес поступального і неухильного скорочення посівних площ за рахунок непрофесійною і авантюрної діяльності профільних міністерств нинішнього Кабінету Міністрів України. Це відбувається за рахунок бездумного виділення земель із загальних полів маленьких ділянок окремим дрібним фермерам або ж, безпосередньо, власникам земельних паїв, які обробляють землю з грубими порушеннями технології агровиробництва, що призводять до виснаження і різкого падіння якості орної землі. Крім того, величезна кількість посівних площ губляться за рахунок виділення під’їзних доріг до кожного дрібного приватного земельного паю. Все це в підсумку призводить до неможливості використання широкозахватної і сучасної сільгосптехніки, а також робить або неефективною, або взаємознищувалися процес застосування гербіцидів: фунгіцидів, інсектицидів, десикантів і ін. засобів захисту рослин. Також це підвищує витратність виробництва за рахунок збільшення обсягів маневрування техніки, що випливають звідси зайві витрати палива, витрата насіннєвого матеріалу, перевитрата мінеральних і органічних добрив, погіршення роботи для механізаторів. В цілому, всі ці “новації” значно збільшують витрати на виробництво продукції, при тому що світові ціни попиту на дану продукцію залишаються стабільними, що, в цілому, викликає різке падіння прибутковості сільгосппідприємств. Недоотримані прибутки аграріями України пов’язане з введенням ПДВ у розмірі 18 % на всю вироблену продукцію, а також введення ПДВ на всі витратні матеріали для агровиробництва, що закуповуються по імпорту, на які вводяться ще й додаткові акцизи та ін. збори, які запровадив Уряд України для свого виживання за рахунок знищення аграрного сектора. За моїми підрахунками, Уряд щорічно краде у агровиробників не менше 160 млрд грн. це при тому, що у всіх розвинених країнах світу сільське господарство звільнено від усіх податків, а отримує пряму підтримку від держави у вигляді прямих і непрямих дотацій (для довідки: у Європейському Союзі – 30 % всього бюджету ЄС йде на пряму підтримку агровиробників). До цього ж результату призвели дії Уряду внаслідок різкого підвищення орендної плати за землю, такого ж великого підвищення фіксованого сільгоспподатку, економічно необґрунтованого підвищення заробітних плат в приватному агросекторі, що при колосальних податкових ставках на зар. Плати в цілому призводить до різкого падіння прибутковості сільгосппідприємств.

В результаті некомпетентних дій авантюрного уряду агровиробники не тільки не в змозі вести розширене відтворення і впровадження новітніх технологій (включаючи найважливіший аспект – розвиток зрошуваного землеробства), але на превеликий жаль, аграрії вже не в змозі проводити навіть планову модернізацію своєї техніки і технологічних об’єктів, таких, як зерносховища, склади і т. д.

Наведена вище інформація ясно і зрозуміло демонструє стан розвалу української економіки, яка ще більше ускладнюється за рахунок воєнних дій на Сході України, що призводить до падіння інвестиційної привабливості всієї України, виїзду українських фахівців і робітників на роботи і ПМЖ в європейські країни, частково Росії. Кредити МВФ і Світового банку були проїдені і розкрадені , а в результаті дій авантюрного прем’єр-міністра А. Яценюка і його 1 заступника – Н. Яресько, було підписано таке боргове угоду (угоду щодо реструктуризації боргу), при якому Україна з-за боргу в 3 млрд. доларів була кинута в кабалу до її зовнішнім кредиторам , коли ми повинні віддавати не тільки борги з відсотками, але, за умови зростання ВВП більше 4 %, Україна буде зобов’язана віддавати кредиторам щорічно по відсотках – 20 % від свого ВВП . Цей дикий факт зробив Україну практично вічним рабом МВФ! Виходу з ситуації, що склалася, при традиційному веденні господарської діяльності сьогодні вже немає. Тільки цього року Україна повинна погасити % за кредитами у розмірі 417 млрд.грн., що більше, ніж 15,5 млрд. доларів (це майже половина державного бюджету – держ. бюджет 38 млрд. доларів) .

Таким чином, я з великим жалем констатую факт повної економічної неспроможності української держави і , як наслідок, різке погіршення рівня життя українців , в результаті вкрай мізерне фінансування державою всіх найважливіших соціальних напрямків , за які несуть відповідальність, саме Президент, Уряд і Верховна Рада України: мізерне фінансування охорони здоров’я , що приводить до його розвалу, яке намагаються завуалювати видимістю якихось псевдореформ, а насправді просто примітивне знищення матеріальної бази української медицини і виживання медперсоналу не просто з роботи, а з своєї рідної країни. Аналогічна ситуація спостерігається в системі як середньої, так і вищої освіти України, така ж плачевна ситуація в сфері культури і науки нашої держави!!!

Можу констатувати факт того, що традиційні підходи до виведення України з цього економічного і соціального колапсу будуть марними і безрезультатними. Я бачу порятунок України тільки в проведенні абсолютно нової, нетрадиційної стратегії і тактики, як економічної, так і фінансово-банківській, енергетичній та інфраструктурної політики. Україну можна вивести з кризи без руйнуючих кредитів МВФ і Світового банку, але це зовсім інша стратегія і технологія економічного розвитку української, і не тільки Української, держави. Ці принципи однаково будуть ефективними не тільки для України, але і для Росії, Білорусі та ін країн світу.

З оптимізмом і вірою в українську,

російська, білоруська та інші народи, академік

А. В. Пешко

0 Понравилось?